Для учителів української мови та літератури

ІМЕННИМ СКЛАДЕНИМ ПРИСУДКОМ 

Кличний відмінок

Щодня ми контактуємо з великою кількістю людей. Процес комунікації – незмінна частина життя чи не кожного. Та чи правильно ми звертаємося до наших співрозмовників❓

Розберімо ці правила і з'ясуймо, чому кличний відмінок є таким важливим для української мови і які його форми є правильними!

✨ Кличний відмінок – одна з відмінних рис української мови, яка робить її мелодичною та співучою. Ми маємо використовувати кличний відмінок під час звертання до будь-якої особи або навіть неживої істоти. Отже, розберімося!

✨ Звертаючись до кого-, чого-небудь, українці вживають іменники в кличному відмінку. Звертатися можна за іменем, іменем по батькові, за прізвищем, науковим, військовим та іншим званням, за назвою посади, професії тощо, використовуючи водночас і слова українського етикету на зразок чоловіче, жінко, свате, свахо, дідусю, хлопче, дитино, студенте й под.

✨ Іменники – власні та загальні назви – можуть мати в кличному відмінку однини закінчення -о, -е, -є, -у, -ю. Вибір одного із цих закінчень залежить від роду іменника та його закінчення в називному відмінку, а за умови спільного нульового закінчення – від кінцевого приголосного основи або ж характеру іменникового суфікса.

Детальніше про особливості утворення кличного відмінка читайте тут – 🔀http://zno.if.ua/?p=3462

Наголос

Життєвий шлях Михайла Коцюбинського

Постать МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО є дуже цінною для історії українського письменства. У вітчизняну літературу він увійшов як оригінальний прозаїк, один із перших, хто усвідомив потребу реформаторства української літератури і її зближення з європейським модернізмом. Михайло Коцюбинський —
талановитий імпресіоніст.

Про життєвий шлях видатного прозаїка, тяжку хворобу і коханих жінок читайте за посиланням — http://zno.if.ua/?p=2903

Написання складних слів

1. Складне слово утворене від підрядного словосполучення (словосполучення у якому одне слово залежить від іншого), пишеться РАЗОМ.

Наприклад, словосполучення зелений вічно — зелений (як довго?) вічно —підрядне, бо в ньому одне слово (зелений) головне — від нього ставимо питання (як довго), а друге (вічно) залежне — воно відповідає на поставлене питання. Отже, складне слово, утворене від такого словосполучення, пишеться разом: вічнозелений. Крим (який) північний — Північнокримський (канал).

2. Складне слово утворене від сурядного словосполучення (словосполучення у якому всі слова рівноправні), пишеться ЧЕРЕЗ ДЕФІС.

Наприклад, словосполучення і батько і мати — сурядне, бо в ньому не можна поставити питання від одного слова до іншого. Тому складне слово, утворене від такого словосполучення, пишеться через дефіс: батько-мати. І національний і історичний — національно-історичний; і південний і західний — південно-західний, і світлий і червоний — світло-червоний; і людина і день — людино-день.

Проте! Якщо складові частини нерівноправні, вонипишуться РАЗОМ хитромудрий, жовтогарячий, зловорожий.

3. Складні слова утворені повторенням тих самих слів, синонімів або антонімів пишуться ЧЕРЕЗ ДЕФІС.

Синій-синій, добрий-предобрий, без кінця-краю (синоніми), більш-менш (антоніми).

ЧЕРЕЗ 2 ДЕФІСИ: пліч-о-пліч, віч-на-віч, як-не-як, усього-на-всього.

Проте! Якщо складне слово утворення повторенням тих самих слів, але в різних відмінках, пишемо ОКРЕМО: честь честю (Н.в+О.в.), кінець кінцем (Н.в.+О.в.), раз у раз (Н.в.+Зн.в.), нога в ногу (Н.в.+Зн.в.), рік у рік (Н.в.+Зн.в.)

4. Складні слова утворені від іншомовних частин, що за своїм значенням наближаються до префіксів, пишуться РАЗОМ

Авіа-, авто-, аеро-, гео-, гідро-, електро-, кіно-, мото-, теле-, фото-, супер-: авіаквиток, фотомодель, фотовиставка, суперобкладинка, супергерой.

ЧЕРЕЗ ДЕФІС утворені від іншомовних частин:

Прем’єр-, віце-, генерал-, екс-, максі-, міні-, міді-: прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністр, екс-президент, віце-чемпіон, генерал-майор, міні-спідниця, сукні-максі.

Також ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишуться іншомовні слова: блок-схема, вакуум-апарат, унтер-офіцер, штабс-капітан, член-кореспондент, яхт-клуб, стоп-кран, пап’є-маше, дизель-мотор.

5. Складні слова з частиною пів- у значенні “половина” пишуться РАЗОМ: півпарти, пів’юрти, півананаса, піввідра.

Проте! З власними назвами пишеться ЧЕРЕЗ ДЕФІС: пів-Харкова, пів-Америки.

ОКРЕМО лише у висловах на позначенні часу: о пів на восьму, пів до третьої.

Більш детальну інформацію можете знайти тут:⏩http://zno.if.ua/?p=3246.

Відеорепетитор з української мови

https://www.facebook.com/videorepetitor/?hc_ref=ARQxmaC7rv027v9DFtCtkImSSu5lOoKO-P1GyIY_DmnPA-sTSJW1nMWpG0sRSoPIatw

Комлексна підготовка до ЗНО з української мови та літератури

http://zno.if.ua/ - це сайт де ви зможете самостійно підготуватися до ЗНО з української мови та літератури.

Творчість Тараса Шевченка. «Катерина», «Гайдамаки»

Т.Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий і багатогранний. Поет, драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, географ, фольклорист і художник. Тарас Шевченко відомий у всьому світі як Великий Кобзар, співець життя народного.

Він є основоположником критичного реалізму в українській літературі. Він підняв дух кріпосної України, не зупинився перед зухвалою політикою національного гноблення. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства.

---

Творча спадщина Великого Кобзаря

• Збірка поезій «Кобзар»;
• 9 повістей (із 20-ти задуманих);
• п’єса «Назар Стодоля»;
• кілька уривків інших драматичних творів;
• щоденник;
• листи.

Поетична збірка «Кобзар» названа в народі Книгою Правди; це «епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського», бо вона «відразу відкрила немов новий світ поезії» (І. Франко). Перше видання «Кобзаря», що вміщувало 8 творів (відкривалося віршем «Думи мої, думи мої…»), припадає на 1840 р.

Етапи творчості Тараса Шевченка:
I — ранній (1838—1843 pp.);
II — період трьох літ (1843—1847 pp.);
III —невольнича поезія (1847 – 1857 pp.);
1847—1850 pp. (Оренбург, Кос-Арал);
1850—1857pp. (Новопетровська фортеця);
IV — творчість після заслання (1857—1861 pp.).

І. Рання творчість
Т. Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.

Характерні риси:

•  інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;
• піднесений стиль мовлення;
• розчуленість (сентиментальність);
• захоплення історичним минулим.

Основні мотиви ранньої творчості:

• сирітство і соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»);
• трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар’яна-черниця»);
• героїчне минуле України («Іван Підкова», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»);
• тема ролі поета в суспільному житті («Думи мої, думи мої…»);

---

«Катерина» (1838)

Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з народного життя.
Тема: розповідь про трагічну долю матері-покритки та дітей-безбатченків в експлуататорському суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Сюжет і композиція
Ліричний вступ
Поема розпочинається зверненням-застереженням до дівчат не кохати москалів-па-ничів, бо їхня «любов» зрадлива, легковажна, а покинуті «москалями» дівчата часто гинуть морально або накладають на себе руки.
Сюжетна основа твору — розповідь про нещасливе кохання сільської дівчини Катрі, яка на свою біду полюбила пана-офіцера.

Зав’язка сюжету
Знайомство Катерини з офіцером Іваном, його від’їзд і народження у Катрі позашлюбного сина, що викликало осуд усього села.
Перший розділ закінчується повідомленням про те, що «вернулись москалики», але «іншими шляхами» (не до Катерини, яка все чекає на батька дитини). Батьки, прислухаючись до суспільної думки, не можуть чекати.

Другий розділ починається драматичною сценою. У глибокій зажурі сидять за столом батьки Катерини. Мати докоряє дочці тим, що вона, не пошанувавши ні своєї, ні батьківської честі, народила позашлюбне дитя, що є великою ганьбою. Батькам краще не мати на старості підтримки від дочки, аніж на кожному кроці чути глузування з боку односельців. Тому мати проганяє Катерину, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати:

Проклятий час-годинонька,
Що ти народилась!
Якби знала, до схід сонця
Була б утопила…

Катерина падає на коліна, просячи пробачення. Але батьки непохитні у своєму рі-шенні. «Молись Богу та йди собі — мені легше буде», — звучать слова батька.

Третій розділ розпочинається спокійним пейзажем, що підкреслює контрастність між природою і суспільним життям. Катерина з дитиною блукає «чи в лісі», «чи на полі», «чи в діброві з-під колоди вовка виглядає», прямуючи на схід. Зустрічає чумаків, розповідає про свою нещасливу долю.

Настала зима, а Катерина майже боса йде в Московщину. Покритка зустрічає « москаликів », та на ввічливе запитання про Івана почула від них у відповідь грубий, образливий жарт.

Четвертий розділ
Кульмінація — зустріч Катерини з Іваном.. Сподіваючись на обіцяні почуття, дівчина звертається до офіцера ніжними словами, але той робить вигляд, що не знає її, дає грубий наказ прибрати її з дороги.

Розв’язка 
У розпачі Катерина залишає дитину серед шляху, а сама топиться у ставку. П’ятий розділ (виконує роль епілогу): син Катерини (уже підліток) — поводир у сліпого кобзаря. Хвилюючою є його зустріч з батьком, тепер великим паном, що відцурався своєї дитини.

---

«Гайдамаки»
(1839 – 1841)

Це найбільша за обсягом поема Т. Шевченка.
Назва твору: гайдамаками називали учасників Коліївщини — народного антишляхетського повстання 1768 року на Правобережній Україні, що було вершиною національно-визвольної боротьби українського народу.

Жанр: ліро-епічна поема героїчного характеру.

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля.

Композиція: два вступи, одинадцять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона «Передмова»), гумористичне послання до передплатників.
Особливість композиції — наявність значної кількості вставних пісень і ліричних відступів, у яких поет виступає ніби співучасником подій.

Сюжет
Дві сюжетні лінії:

• розгортання селянського повстання;
• особисте життя Яреми Галайди та пов’язаних з ним персонажів.

Лінії переплітаються, бо Ярема — учасник Коліївщини.

Образи
Основні:

• Ярема Галайда — не історична постать, але, за народними переказами і піснями, існував насправді; «сирота багатий».
• Оксана — кохана дівчина Яреми.
• Максим Залізняк, Іван Гонта — історичні постаті, які очолили гайдамацький рух.

Другорядні образи:

• гайдамаки;
• конфедерати;
• титар (батька Оксани);
• Лейба (корчмар);
• кобзар Волох;
• ксьондз;
• підліток-гайдамак;
• Ґонтині діти.

---

Стислий переказ поеми “Гайдамаки”

Поема розпочинається лірично-філософським відступом — посвятою.

Автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: «Все йде, все минає – і краю немає…» Вічними є лише волелюбні прагнення народу. А виразниками цих прагнень стали гайдамаки.

Поет знає, що його думки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають:

Коли хочеш грошей,
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,
Про Парашу, радость нашу,
Султан, паркет, шпори, —
От де слава!!!

У поета — інша слава, інші цінності. Він згадує про часи козацької волі, про славне минуле України. Кругом нього стали його «діти» — породжені поетичною уявою образи твору — гайдамаки. Він радить їм летіти з чужини в Україну, не цуратися мови, якою мати пісень.співала, не цуратися своєї історії. Поет просить благословення для них у свого «щирого батька» (Василя Івановича Григоровича, якому присвячено поему).

Інтродукція
Це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти — гайдамаки готувалися до повстання, «ножі освятили».

Галайда
Ярема Галайда — наймит, попихач шинкаря Лейби. Він сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, Ярема взяв торбу і пішов у Вільшану.

Конфедерати
Цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. Конфедерати всіляко принижували Лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. А коли шляхта почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, «як панночка». Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.

Титар
У Вільшані попід гаєм Ярема, співаючи, виглядав свою Оксану. Парубок навіть заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. А коли побачив її, то зрадів і забув про все. Титарівна забарилася, бо в неї занедужав батько.
Ярема розповів дівчині, що йде в Чигирин дістати свяченого ножа, бо надумав при-стати до гайдамаків, здобути славу, багатство і все це скласти до ніг Оксани:

Одягну тебе, обую.
Посаджу, як паву, —
На дзиґлику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду…

Закохані мріяли, як будуть жити, коли не стане ляхів в Україні. Прощаючись, Ярема і Оксана присяглися один одному у вірнім коханні та й розійшлися.

Тихесенько, гарнесенько,
Щоб ніхто не бачив
Ні дівочі дрібні сльози,
Ні-щирі козачі.

А тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. То конфедерати, — ті, хто нібито зібрався волю боронити, — катували Оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. Титар мовчав.

«Завзята бестія! стривай!»
Насипали в халяви жару…
«У тім’я цвяшок закатай!»
Не витерпів святої кари,
Упав сердега.

Замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. Але тут у хату вбігла Оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. Її, непритомну, ляхи забрали з собою.

Свято в Чигирині
Автор згадує колишніх гетьманів, за правління яких Чигирин був містом козацької вольниці. Колись тут збиралось численне козацьке військо. Минув час, і в Чигирині, «як у домовині». Аж ось поет знов повертається до подій Коліївщини. Над річкою Тясмином, у темнім гаю, зібрались прості козаки і старшина, щоб покарати ворогів:

За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

Попід дібровою стояли вози з ножами, і повстанці вірили, що ту зброю подарувала Катерина II, яка начебто підтримувала гайдамаків. Козацька старшина, що з’їхалася з різних куточків України, плекала надії на визволення з-під польського гніту, сподівалась, що повернеться влада гетьмана. Люди чекали дзвонів, що мали сповістити про початок церковної служби, слухали, як співав сліпий кобзар.

Нарешті вдарили дзвони. У службі брала участь така сила духовенства, як на Великдень. Поміж возами ходили попи з кропилами і святили зброю. А благочинний закликав громаду:

Молітесь, діти!
страшний суд Ляхи в Україну несуть —
І заридають чорні гори.

Він нагадав людям про страшні лиха, що їх зазнала Україна, про те, що всі «праведні» українські гетьмани були спалені шляхтою або заживо, або після смерті (трупи Богдана і Тимоша Хмельницьких було піддано вогню в Чигирині, аби знищити навіть пам’ять про них). Диякон проголосив:

Нехай ворог гине!
Беріть ножі! освятили…

І народ кинувся розбирати ножі, що згодом «заблищали по всій Україні».

Треті півні
Ляхи розкошували, не знаючи, що панувати їм судилося лише один день, поки не розпочалось повстання.
Коліївщина, це «пекельнеє свято», охопила всю Україну, але минув час і про неї забули. Онуки славних учасників повстання «панам жито сіють».
Серед ночі берегом Дніпра йшов козак, йшов і журився, бо його серце чуло щось недобре. Він йшов не у Вільшану до коханої, а у Черкаси до ляхів, яких буде бити, коли почує сигнал до повстання (цей сигнал — треті півні).
Ярема замислився над долею України, сподіваючись, що народ виборе собі незалежність і, як символ цієї незалежності, у степах України знов «блисне булава».
Поринувши у свої думки, він і не помітив, що почалась буря:

Там Оксана, там весело
І в сірій свитині;
А тут… а тут… що ще буде?
Може, ще загину.

 Червоний бенкет
«Задзвонили в усі дзвони по всій Україні», і гайдамаки почали бити ляхів. З бойовим покликом «Гине шляхта, гине!» «по горищах, по коморах, по льохах, усюди; всіх уклали, все забрали».  У Черкаси, де діяв Залізняк, прийшов і Ярема. Там він дізнався про те, що конфедерати вбили титаря і вкрали Оксану. Ярема попросився у реєстр до Залізняка. Оскільки хлопець був сиротою і не мав прізвища, то його записали як Галайду (бездомний бурлака). Дали Яремі коня і, залишивши за собою палаючі Черкаси, поїхали далі, а Ярема всю дорогу мовчав — тяжко тужив за Оксаною.

Гупалівщина
Повстання охопило всю Україну:

…осталися діти та собаки —
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.

Поет у ліричному відступі говорить про те, що у кривавій різні винні «ксьондзи, єзуїти», які посіяли ворожнечу між братніми слов’янськими народами.

Коли загін Залізняка приїхав у Вільшану, Ярема дізнався про те, що ляхів там вже вбили, а тепер поховали. Тоді ж повстанці познайомилися з хлопцем-підлітком, який разом зі своїм батьком пішов у гайдамаки. У хлопця розпитали дорогу до Будищ, де в, яру було озеро, а попід горою стояв ліс. У тому лісі ляхи поховались на деревах, і їх позбивали з дерев, як груші. Там же повстанці знайшли скарби конфедератів і потім пішли карати ворогів у Лисянку.

Бенкет у Лисянці
Гонта і Залізняк керували повстанням у Лисянці. Повстанці не жаліли нікого: ні жінок, ні дітей. Особливо лютував Ярема. Тепер у нього було і золото, і слава, але ніщо у світі не могло вгамувати його тугу за Оксаною. Гайдамаки влаштували бенкет у Лисянці, пили й гуляли, а кругом їх палала пожежа, чорніли на кроквах обгорілі трупи повішених. Тут Ярема побачив переодягненого у козацьку кирею Лейбу, який розповів йому, що в будинку, за мурами якого сховалися ляхи, знаходиться Оксана. Гонта та Залізняк наказали козакам палити по будинку з гармат, та Ярема встиг з Лейбою прокрастися туди, в самий льох, і вихопити ледь живу Оксану. Прямо звідти він повіз її до Лебедина.

Лебедин
У Лебедині Оксана опритомніла в монастирі і розповіла бабусі-черниці про те, як потрапила в полон до ляхів, як хотіла накласти на себе руки. Від цього вчинку її врятували лише думка про Ярему та кохання до нього.
Черниця, у свою чергу, розказала, що саме Ярема Галайда привіз дівчину до Лебедина і обіцяв за нею приїхати. Він і справді повернувся, обвінчався з Оксаною, того ж дня покинув її, щоб разом із Залізняком бити ляхів.

Гонта в Умані
Пройшло літо, настала зима, а повстання тривало, тривало аж до весни:

Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть, а згадаєм —
Так було і в Трої.
Так і буде.

Ярема прославився на всю Україну як завзятий гайдамака:

Максим ріже, а Ярема
Не ріже — лютує:
З ножем в руках на пожарах
І днює й ночує.

Гайдамаки хмарою обступили Умань і затопили її панською кров’ю. Аж ось гайдамаки привели до Ґонти ксьондза-вчителя і двох його учнів, хлопчиків-католиків, синів Ґонти. Гонта, вірний присязі, наказав убити ксьондза, а дітей привселюдно примусив зізнатися, що вони католики. Батьківське горе не знало меж:

Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга.

Гонта своїми руками зарізав обох синів, заборонивши їх ховати, як і всіх інших католиків. Потім він наказав зруйнувати базиліанську школу, де вчились його діти. Гайдамаки розбивали об каміння ксьондзів-учителів, а школярів живих топили у криниці.

Гонта, не тямлячи себе від горя, мов навіжений бігав по Умані і кричав, закликаючи безжалісно нищити ляхів.
Прямо на пожарищі гайдамаки сіли вечеряти. Не було серед них тільки Ґонти. Криючись від усіх, він шукав когось серед купи мертвих. Знайшов трупи своїх дітей, поніс їх у поле поховати:

Поклав обох, із кишені
Китайку виймає;
Поцілував мертвих в очі.
Хрестить, накриває
Червоною китайкою
Голови козачі.
Розкрив, ще раз подивився…
Тяжко-важко плаче:
«Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
І я за неї гину».

Поховавши синів, Гонта пішов геть, оглядаючись на степ. Він бажав тепер для себе тільки швидкої смерті.

Епілог
Автор шкодує за часами, коли Залізняк і Гонта гуляли по Україні, караючи ворогів. Згадує свого батька сусідів, які любили слухати оповіді діда про Коліївщину.
Майже рік тривало повстання та й ущухло. Ґонту ляхи піддали нелюдському кату-ванню і стратили. Не лишилася по ньому ні хреста, ні могили. Залізняк, дізнавшись про страшну загибель товариша, помер з горя. Гайдамаки поховали Залізняка в сте-пу, насипали високу могилу. Довго стояв над тією могилою Ярема, а потім заплакав і пішов геть.

Гайдамаки після придушення повстання розійшлися хто куди. Тим часом було зруйновано Запорізьку Січ. А Україна «навіки заснула». Тільки часом колишні повстанці, старі, ідучи понад Дніпром, співають гайдамацьких пісень.

Правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників

Особливості правопису відмінкових закінчень іменників зазвичай пов’язують із написанням іменників в родовому відмінку однини, коли йдеться про іменники II відміни. У прикметників найбільше труднощів у написанні відмінкових закінчень викликає розрізнення слів, які належать до твердої та м’якої груп. Тут ми  подаємо основні правила, що полегшать вивчення цієї доволі непростої теми.

---

Іменники

II відміна. Однина. Родовий відмінок

У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають закінчення –а, -я або –у, -ю.

1. Іменники середнього роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): мі́ста, села́; плеча́, прі́звища; знання́, знаря́ддя, обли́ччя, мо́ря, по́ля.

---

2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: робітника́, студе́нта, тесляра́, учи́теля, фахівця́; Андрі́я, Дмитра́, Дороше́нка, Франка́; також персоніфіковані предмети та явища: Ві́тра, Лі́са, Мороза та ин.;

б) назви тварин і дерев: ведме́дя, во́вка, ду́ба, кілка́, коня́, пса, пня;

в) назви предметів: ґвинта́, замка́, малю́нка, ножа́, олівця́, піджака́, плаща́, портфе́ля, стола́ (й сто́лу);

г) назви населених пунктів: Берлі́на, Ва́шингто́на, Воро́нежа, Жито́мира, Кременчука́, Ло́ндона, Луга́нська, Лу́цька, Ми́ргорода, Но́вгорода, Пари́жа, Пекі́на, Пско́ва, Севасто́поля, Стамбу́ла, Терно́поля, Ха́ркова (але за традицією Ри́му).

Примітка. Але -у, -ю пишемо в складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Дави́дового Бро́ду, Зеле́ного Га́ю, Кра́сного Лима́ну, Криво́го Ро́гу, Черво́ного Ста́ву, Широ́кого Яру тощо.

Примітка. У розмовному мовленні деякі назви населених пунктів можуть мати також паралельні закінчення –а, -я, -у, -ю: Берлі́на і Берлі́ну, Ло́ндона і Ло́ндону, Оренбу́рга і Оренбу́ргу, Санкт-Петербу́рга і Санкт-Петербу́ргу, Пари́жа і Пари́жу, Стамбу́ла і Стамбу́лу, Брюсе́ля і Брюсе́лю тощо;

ґ) інші географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ів, –їв, -ин: Дінця́, Дністра́, Іртиша́, Колгу́єва, Остра́, Псла, Те́терева, Василько́ва, Іва́нкова, Льво́ва, Ха́ркова, Ки́єва; Козя́тина, Пиря́тина, Сня́тина;

д) назви мір довжини, вага, часу тощо: відсо́тка, гекта́ра, гра́ма, ме́тра, мі́сяця, ти́жня (але ві́ку, ро́ку), назви місяців і днів тижня: вівто́рка, жо́втня, листопа́да (але листопа́ду — назва процесу), понеді́лка; назви грошових знаків: гроша́, до́лара, карбо́ванця, фу́нта сте́рлінгів, черві́нця; числові назви: деся́тка, мільйо́на, мілья́рда;

е) органів і частин тіла: но́са, па́льця, хребта́ тощо (але шлунку);

є) назви машин та їхніх деталей: автомобі́ля, бурякокомба́йна, ди́зеля, електрово́за, комба́йна, мото́ра, паропла́ва, по́ршня, тра́ктора;

ж) терміни иншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: а́тома, като́да, ко́нуса, радіу́са, ро́мба, сегме́нта, се́ктора, си́нуса, шкі́ва, я́мба тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмі́нка, дода́тка, займе́нника, іме́нника, трику́тника, чисе́льника, числі́вника тощо, але ви́ду, ро́ду, також си́нтаксису, скла́ду, спо́собу (про інші категорії термінів див. п. 3).

---

3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азо́ту, асфа́льту, атла́су, бальза́му, борщу́, во́дню, во́ску, га́су, гі́псу, грані́ту, ква́су, кваску́, ки́сню, льо́ду, ме́ду, медку́, папе́ру, піску́, по́роху, порошку́, си́ру, спи́рту, але хлі́ба;

б) сукупність предметів або істот, збірність: анса́мблю, батальйо́ну, березняку́, вишняку́, га́ю, гу́рту, зага́лу, капіта́лу, капусняку́, карава́ну, катало́гу, ка́хлю, ко́дексу, колекти́ву, лі́су, орке́стру, па́рку, по́лку, ремане́нту, ро́ю, са́ду, сушняку́, те́ксту, това́ру, тріумвіра́ту, хо́ру; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барві́нку, бузку́, буркуну́, горо́ху, звіробо́ю, молоча́ю, очере́ту, чагарнику́, щавлю́, ялівцю́, ячме́ню (але вівса́), а також назви сортів плодових дерев: кальві́лю, рене́ту, ренкло́ду та ін.;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їхніх частин: вестибю́лю, вокза́лу, да́ху, заво́ду, за́лу, за́мку, кана́лу, коридо́ру, магази́ну, мезоні́ну, метрополіте́ну, мо́лу, пала́цу, по́верху, сара́ю, ти́ну, універма́гу, ши́нку, але (переважно з наголосом на закінченні) бліндажа́, гаража́, корі́вника, курника́, куреня́, млина́, хліва́; -а, я вживаємо також в іменниках — назвах архітектурних деталей: балко́на, карни́за, е́ркера, по́ртика; обидва закінчення — -а, -я та –у, -ю приймають іменники: мо́сту й моста́, парка́ну й парка́на, пло́ту й плота́;

г) назви установ, закладів, організацій: інститу́ту, клу́бу, ко́леджу, комісарія́ту, коміте́ту, ліце́ю, університе́ту, шта́бу;

ґ) переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абза́цу, ва́лу, байра́ку, екра́ну, кра́ю, лима́ну, лу́гу, майда́ну, ро́ву, ручаю́, сві́ту, ури́вку, я́ру, але горба́, ху́тора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска́, майда́нчика, ста́вка, ярка́;

д) явища природи: ви́хору (ви́хру), вогню́, ві́тру, гра́ду, гро́му, дощу́, жа́ру, землетру́су, и́нею, моро́зу, тума́ну, хо́лоду;

е) назви почуттів: бо́лю, гні́ву, жа́лю́, стра́ху;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авра́лу, а́кту, бі́гу, ви́нятку, га́ласу, гри́пу, дисона́нсу, до́гмату, доста́тку, екза́мену, е́кспорту, е́кскурсу, зву́ку, ідеа́лу, інтере́су, кано́ну, ка́шлю, кло́поту, коло́квіуму, конфлі́кту, кри́ку, ле́ту (льо́ту), ля́пасу, мажо́ру, міражу́, мі́німуму, мо́дусу, моме́нту, при́нципу, прогре́су, проце́су, реалі́зму, регре́су, ре́йсу, ремо́нту, ри́тму, ру́ху, світо́гляду, со́рту, спо́рту, спо́собу, сти́ду, сто́гону, ти́фу, то́лку, хи́сту, хо́ду, шу́му, але ривка́, стрибка́, стусана́;

ж) терміни иншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ин.: ана́лізу, електро́лізу, і́мпульсу, си́нтезу, ферме́нту, а також літературознавчі терміни: альмана́ху, е́посу, жа́нру, журна́лу, мі́фу (мі́ту), на́рису, о́бразу, памфле́ту, рома́ну, сти́лю, сюже́ту, фейлето́ну тощо;

з) назви ігор і танців: баскетбо́лу, ва́льсу, волейбо́лу, краков’яку́, танку́, танцю́, те́нісу, футбо́лу, хоке́ю, але гопака́, козака́, козачка́;

й) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водого́ну, вододі́лу, газопро́во́ду, живо́пису, живопло́ту, манускри́пту, родово́ду, руко́пису, стравохо́ду, суходо́лу, але електрово́за, паропла́ва;

і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): ви́бою, ви́падку, ви́слову, відбо́ю, ві́дгуку, заробі́тку, зато́ру, за́пису, о́піку, о́пуху, по́буту, по́штовху, прибу́тку, при́кладу, про́воду (дріт), суво́ю, у́сміху, у́спіху;

ї) назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ин.: Аму́ру, Бу́гу, Га́нгу, До́ну, Дуна́ю, Єнісе́ю, Ні́лу, Ре́йну, Се́йму; Байка́лу, Ельто́ну, Мічига́ну, Сві́тязю, Ча́ду; Алта́ю, Ельбру́су, Памі́ру, Ура́лу; Ко́тліну, Кі́пру, Кри́ту, Ро́досу, Сахалі́ну; Ка́ніну, Пелопонне́су; Алжи́ру, Афганіста́ну, Казахста́ну, Єги́пту, Іра́ку, Кита́ю; Донба́су, Ельза́су, Кавка́зу, Сибі́ру.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алма́за (коштовний камінь) – алма́зу (мінерал), а́кта (документ) — а́кту (дія), апара́та (прилад) — апара́ту (установа), бло́ка (у техніці) — бло́ку (об’єднання держав), буряка́ (одиничне) — буряку́ (збірне), ва́ла (деталь машини) — ва́лу (насип), елеме́нту (абстрактне) — елеме́нта (конкретне), інструме́нта(одиничне) — інструме́нту (збірне), ка́меня (одиничне) — ка́меню (збірне), кли́на (предмет) — кли́ну (просторове поняття), по́яса (предмет) — по́ясу (просторове поняття), раху́нка (документ) — раху́нку (дія), со́няшника (рослина) — со́няшнику (насіння), те́рміна (слово) — те́рміну (строк), фа́ктора (маклер) — фа́ктору (чинник) і т. ін.

---

---

Відмінкові закінчення прикметників

Розрізняють такі різновиди відмінювання прикметників: відмінювання прикметників твердої та м’якої груп.

До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується твердим приголосним: білий, красивий, кореневий, дивовижний, заможний, пильний, Наталчин, сестрин.

Прикметники твердої групи в називному відмінку однини мають закінчення –ий, -а, -е: новий, нова, нове.

До м’якої групи належать прикметники, основа яких закінчується м’яким приголосним: давній, ранній, мужній, безкраїй, кутній, всесвітній, братній, прийдешній, внутрішній.

Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають закінчення –ій, -я, -є, а в словах з основою на й —-й, -є: всесвітній, всесвітня, всесвітнє; безкраїй, безкрая, безкрає.

• У родовому, давальному і місцевому відмінках однини відмінкові закінчення прикметників м’якої групи всіх трьох родів збігаються з відповідними відмінковими закінченнями прикметників твердої групи: великого — великому, синього — синьому.
• У давальному і місцевому відмінках однини прикметники жіночого роду мають закінчення -ій-(-їй-): дружній сім’ї, молодій жінці, у смерековій хаті, на тихій вулиці.
• В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячиймають закінчення -ою: найбільшою частиною, лисячою норою, плакучою вербою.
• У місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати паралельні закінчення -ому, -ім: на синьому — на синім, на далекому — на далекім, на гарячому — на гарячім.
• У називному відмінку множини прикметники всіх трьох родів твердої і м’якої груп мають закінчення -і, а в словах з основою на й — -ї: Наші мирні ліси і озера прозорі, земляки твої рідні, колгоспні лани, наші тихі орловські замріяні зорі вже давно виглядають тебе із війни.

Складні прикметники з другою частиною -лиций (білолиций, круглолиций, рожеволиций) мають у непрямих відмінках перед закінченням то твердий, то м’який приголосний в однині: білолиций, білолицього, білолицьому, білолицього, білолицим, (на) білолицьому у множині в усіх відмінках виступає твердий приголосний: білолицих, білолицим, білолицих, білолицими, (на) білолицих.